Неймовірна Івано-Франківщина

На Карпатських схилах безмовними вартовими застигли величезні кам'яні брили. Химерні форми деяких з них народжені стихіями природи. Але є серед кам'яних гігантів такі, що несуть на собі незаперечні знаки людського ремесла і жрецького служіння. В прадавні часи ці сакральні мегаліти («великі камені Сили») грали для давніх племен Східної Європи ту ж роль, яку для кельтського Заходу виконували рівнинні кам'яні комплекси на кшталт Стоунгенджу.

 

Дитинець між бубнами

Чи не найзагадковіший об'єкт Карпатського краю — скелі в Бубнищі (Бубниську), що знаходяться на віддалі 15 км від Болехова, побіля сіл Бубнища і Поляниці. Вони виникли ще тоді, коли Карпати були дном доісторичного моря. Вулканічна магма, витиснена з надр, застигла химерними вежами і масивами. З давніх часів люди визначили Бубнище як «місце Сили», де при певних обставинах відкривається брама загадко­вих світів, заборонених людям.

Те, що в Бубнищі знаходилися прадавні жер­товники, не викликає сумнівів у дослідників. Один з найретельніших дослідників скельного комплексу — Роман Скворій у книзі «Розгадка Бубнища» припускає, що видовбані на вершинах скель «чаші» півметрового діаметру зі стічними рівчаками могли бути місцями риту­альних офір давніх людей. Можливо, бубни, на честь яких назване святилище, використовували­ся для звукового супроводу цих ритуалів. Деякі дослідники пов'язують найдавнішу історію Бубнища з племенами кельтів і фракійців, які жили в Карпатах у другій половині І тис. до н. е.

Матеріальні свідчення тої епохи практично повністю знищені пізнішою діяльністю будівничих прикордонної фортеці X століття. Тільки найбільш монументальні форми «скельної скульптури» ранніх епох «дожили» до нашої доби. Циклопічна фігура ведмедя з північної сторони комплексу, «лев'яча» голова на скелях навколо фортечного майданчика.

Можемо тільки здогадуватися про сакральний ранг цього святилища в часи, коли кельтські, фра­кійські та гетські царі воювали між собою за кар­патські перевали. Можливо, саме жерці Бубнища благословляли воїнів кельтського вождя Брінія на знаменитий Балканський похід 282—279 рр. до н. е. Адже в еліністичній традиції місцем меш­кання «страшних і диких кельтів» вважалися саме Карпати. Серед «метафізичних звичок» кельтів чітко фіксується поклоніння великим каменям, " сакральна енергетика" яких небезпідставно е важалася друїдами могутнім джерелом для ча­клунства. Біля каменів приносилися жертви, на камені наносили містичні знаки.

Навіть у наші часи існують ентузіасти кам'яного візіонерства. Відомий прак­тик тантричної йоги Лодой Пехар (нар. 1954 р.) провів багато годин біля най­більш «критичних» точок енергетичного поля скельного комплексу Бубнища. Він стверджує, що навіть неглибокі медитації біля скель, особливо вночі, дозволяють провести попередню локальну реконструкцію системи вівтарів та шляхів для жрецьких процесій між скелями і каменями колишнього свя­тилища. Місце головного вівтаря він визна­чив біля підніжжя Одинця (50-метрової скелі з південного заходу комплексу). Лодой Пехар стверджує, що в цьому місці жертви — не виклю­чено, що й людські — приносилися століттями. Куди потім подівалися сліди офірувань? Стерлися часом? Були знищені християнськими ченцями? Невідомо.

Фортечна історія Бубнища пов'язана, зокрема, із запекли­ми війнами за Карпати між поляками-литовцями з одного боку й угорцями з іншого у чотирнадцятому століт­ті. В Бубнищі та сусідньому Уричі угорці кілька десятиліть протистояли польським королям. Скельний комплекс у ті часи став могутньою фор­тецею. Сліди мурованих фортифікаційних об'єктів збереглися у печерах між монолітами «головного кола» скельного комплексу. В цій фортеці могло витримувати довгу облогу до півсотні оборонців, що в часи середньовіччя вважалося ознакою стра­тегічного пункту.

У XIX столітті Бубнище привернуло увагу дослід­ників давнини та містиків. У 1843 році австрій­ський ерцгерцог Альбрехт, в оточенні якого історики числять видатних містиків свого часу спеціально відвідав скелі Бубнища. За переказа­ми, вельможного Габсбурґа супроводжував маг і візіонер Карло Селондо, за наказом якого були здійснені розкопи під каменем Малим Один­цем і звідти вивезені «кам'яні таблиці», вкриті загадковими письменами.

Народна містика пов'язує скелі з ім'ям Олекси Довбуша, який у легендах ви­ступає не тільки в іпостасі карпатського Робіна Гуда, але й в якості могутнього чаклуна, здатного спілкуватися з пра­вічними силами гір. Саме у Бубнищі він відновлює сили для боротьби зі шляхтою за допомогою гірської магії.

В наші часи Бубнище вважається одним з центрів паранормальної активності.

 

Терношорське святилище

Одне з найвідоміших місць сили Карпатського краю — давнє святилище Терношори поблизу присілка Безульки села Снідавки на Косівщині. На південному схилі гори Терношора, на природному восьмиметровому кам'яному крузі, утвореному двома велетенськими брилами, залишилися со­лярні символи, накреслені древніми жерцями. Круг «дивиться» на південь. Цілорічно на цей вівтар падають сонячні промені.

Експедиція, яка досліджувала Терношорське святилище у липні 2008 року, виявила декілька ліній Сили», що зв'язують Кам'яний круг з верх­німи брилами у нагромадженні каменів. На кінцях цих «ліній Сили» знаходяться так звані «чашні ка­мені», котрі, судячи з усього, використовувалися язичницькими жерцями для офірувань сонячним божествам.

Давні римські хроніки, що оповідають про походи мператора Траяна проти даків, опосередковано підтверджують, що у добу царів Децебала і Буревіста (Буривеста, Боривія) — в кінці першого і в першій половині другого століть християнської ери — карпатські жрецькі колегії мали значний вплив на політику племенних вождів і царів тепе­рішньої Трансільванії та в південних Придунайських землях. Судячи з усього, саме в ті буремні часи, коли Карпати стали місцем зіткнення полі­тичних інтересів даків, фракійців, римлян, кельтів та язигів, жрецтво в гірських святилищах досягло апогею своєї могутності та заможності. Можливо, саме служителі Батька Сонця з Терношорів по­слали імператорові Траяну велетенського гриба з таємничими і загрозливими знаками, що про нього згадає у своїй хроиіщ Корнелій Тацит. Безумовно, у ті далекі часи мегалітичний комп­лекс на схилі гори Терношора справляв на ста­родавніх поган велике враження. Навіть тепер, через дві тисячи років, практикуючі містики свідчать про «сліди жрецької магії», що їх можна відчути біля Кам'яного круга та біля Фалічного каменю, котрий можна побачити на північно­му боці комплексу. Для введення обраних у медитативний стан жерці цих ідолів, судячи з усього, використовували галюциногенні гри­би (деякі різновиди карпатських мухоморів). Шаманські практики та телурична магія були могутніми засобами влади і пізнання в руках спадкових жерців, які з покоління у покоління накопичували і передавали свої вмін­ня. Сучасні мольфари зберіга­ють залишки тієї давньої могутності.

 

Камінь у Завоєлах

Село Космач на Косівщині є відомим осередком збереження найдавніших традицій Карпатської землі. Воно стоїть у мальовничій долині, оточе­не горами. Поряд — майже півторакілометрове громаддя Ґреґіта і Лисини. З тутешніх численних місць сили найвідоміше — Драконячий камінь, який ще називають Каменем Довбуша. Він знахо­диться у присілку Завоєли, в долині річки Ставник.

З усіх карпатських культових каменів-вівтарів дохристиянської доби Драконячий камінь несе на собі найпомітніші сліди цілеспрямованої обробки. Скелю невідомі скульптори минулих епох обро­били так, щоби вийшла «драконяча голова», яка підведена назустріч Батькові-Сонцю. Велетенська брила-голова звужується до шиї, що переходить у семиметрове «тіло». А нижче розташований співрозмірний «хвіст». На камені можна побачити також вторинні за значенням зооморфні зобра­ження та петрогліфи.

Дослідник карпатських мегалітів професор Ми­кола Кугутяк у 2006 році виявив на північному боці Драконячого каменя сім дрібних зображень хто нічних зміїв (драконів). Кугутяк також вважає, що перед «пащею дракона» висічено зображення жертвеної тварини — брила довжиною 5 метрів.

Теперішні мешканці Космача кожного року 27 вересня здійснюють Хресну ходу до Каме­ня, а на Купала навколо Драконячого каменя збирається місцева молодь, котра у своїх співах, забавах і танцях стихійно наслідує язич­ницькі ігрища давніх предків космачан. Місце сили притягує до себе туристів і практикую­чих містиків. За свідченнями останніх, медитації, здійснені біля Драконячого каменю, г.тіроводжуються особливими відчуттями.

 

 

Писаний камінь

З давніх часів «місця Сили» впізнавали за видат­ними природними об'єктами, котрими ці місця «марковані». Часто «маркерами» слугують вели­чезні брили каміння. Й це правило діє не тільки в Долині Смерті в Андах чи у кам'яних розсипах Сибірського нагір'я. Воно дійсне й для Карпат­ської метафізики.

На полонині Копілаж у Верховинському районі, на висоті 1221 метр над рівнем моря, знаходиться величезний Писаний камінь — брила довжиною 80 метрів. На поверхні висота брили зростає від трьох до двадцяти метрів. Цей район Карпат порівняно щільно заселений. Навколо Писаного каменю розташовані гуцульські села: Буковець, Устеріки, Верхній Ясенів, Черетів, Білоберізка. Писаним камінь назвали через те, що його по­верхню щільно вкривають написи, залишені відвідувачами цього місця сили. Є на ньому автографи невідомих людей і написи, за­лишені композиторами та літераторами.

Мешканці навколишніх сіл, яким випало століттями жити біля «маркера енер­гетичної брами», створили про «місце Сили» багато легенд і переказів. Деякі чудесні властивості Писаного каменю відомі дослідникам надприродних явищ та містикам.

Відомо принаймні про три властивості Писа­ного каменю. Перша: камінь знімає депресію, оновлює сили людського організму. Друга: якщо жінка сім разів пройде через прохід, відомий як Ворота Писаного каменя, то позбудеться безплід­ності. Третя: камінь вперто оминають громовиці та нечиста сила. Тут панують надсвітові космічні енергії, що їх величезна брила здатна акумулюва­ти. У дні перших весняних громів до Писаного ка­меню йдуть паломники, які намагаються перши­ми доторкнутися до брили і отримати часточку накопиченої нею за зиму енергії. Щодо природи цієї енергії, то тут містики сперечаються. Дехто пов'язує енергетичну сутність каменя із солярни­ми містеріями. 

У книзі Громовиці Бердник «Знаки карпатської магії» читаємо: «Місцеві жителі переповідають: ще до сімнадцятого століття Писаний камінь був одним із ритуальних капищ язичників- сонцепоклонників. Сюди приходили ті, хто поклонявся сонцеві і вітру, землі та горам». Ще один цикл легенд Писаного каменю пов'язаний з постаттю опришка Олекси Довбуша. Одна з оповідок стверджує, що саме тут, біля каменю, До- вбуш зустрів старого жерця, який зробив ватажка опришків невразливим для зброї. Радикальніша легенда переповідає, що Писаним каменем Довбуш завалив вхід до печери скарбів.

Скарби Писаного каменя вважаються чи то за­клятими, чи то завороженими. Можливо, під «скарбами» слід розуміти не матеріальні пред­мети, а скупчення тої-таки парасолярної енергії. Особливими якостями також відзначається вода із заглибин на поверхні брили. Ці заглибини на­зивають «слідами лелетів». З «води лелетів» маги виробляють природний афродізіак, механізм дії якого на статеву функцію поки що не розшиф­ровано хіміками. І це також таємничий скарб Писаного.

 

Сокільська скеля

Нал дорогою між селами Тюдів і Великий Рожин нависає велетенська скеля. Прямовисне урвище заввишки у чверть кілометра увінчує буково- ялицева лісова корона. Предки теперішніх гуцулів населяли Сокільську (Тюдівську) скелю різнома- нітними персонажами карпатського язичницько го пантеону. Вже одне це свідчить про цю скелю як  про «місце Сили».

Мілітарна легенда стверджує, що під скелею було знищене татарське військо. На згадку про цю по­лію потік, що омиває підніжжя Сокільської скелі, називають Татарським або Кривавим. Легенда ніби підтверджує рольовий знак тутешнього феномену — захисний. Божества Сокільської скелі — Цар Гуцул та Сокільська Княгиня — за переказа­ли захищають край від нападів ворогів — зайд та нечистої сили.

Майже ніхто з дослідників не сумнівається, що в прадавні часи на скелі стояли вівтарі і жертовники. Пам'ять про ті часи збереглася в гуцульських легендах. Там оповідається про двох богів — Чорнобога та Білобога, яким предки теперішніх населенців Карпатського краю щорічно (в день літнього сонцестояння) приносили на вівтарі Сокільської скелі  офіру: дванадцять білих і дванадцять чорних кіз. Якось Білобог з Чорнобогом посварилися (одному з них з далося, що його жертовні кози миршавиші за кіз  бога-брата). У «діа­лектичну» біло-чорну  суперечку втрутився Цар Гуцул. А дарма. Розлощені боги ув'язнили Царя Гуцула в надрах гори.

Звільнити Царя Гуцула та його гвардію, ув'язнену разом із ватажком, може лише виконання особли­вого містичного ритуалу. Боги (або ті, хто проти них повстане) мають випустити 4900 соколів, котрі повинні семикратно облетіти Сокільську скелю. А поки Цар Гуцул залишається ув'язненим, на вершині скелі чатує Сокільська Княгиня. Її чари небезпечні для мандрівників. Кажуть, що вона насилає сон та забуття на водіїв автівок, що їдуть гірською дорогою.

Це ще одне свідчення про особливості Сокільсько го «місця Сили». Як і в багатьох місцях-оберегах, його енергії спонукають до примирення з влас­ною присутністю у світі. На Сокільському хребті багато місць з дивною енергетикою. На Яворів- ському камені (Свинячому Гуці) можна побачити сакральні знаки, з Татарським каменем пов'язана чергова легенда скарбів. А на горі Тирча знахо­диться потужне місце сили, розташоване між так званими Лесівськими каменями. Там також зна­йдені петрогліфи древніх карпатців.

Недарма ці місця притягували містиків. В одній з печер Сокільського хребта медитував Бешт — один із засновників хасидизму.

 

Гарбузівські камені

Одною з найвизначніших пам'яток Сокільсько го хребта є так зване Гарбузівське каміння. На великому скельному плато, серед високих дерев, знаходиться група брил-монолітів, які несуть на собі сліди обробки. Серед брил особливу увагу привертають сім монолітів, на яких можна бачити геометричні фігури, зображення птахів, людей і складних знаків.

За чотири метри від найвищої скелі розташова­ний камінь еліпсоїдної форми. На його південно- західній стороні можна побачити висічене круг­ле людське обличчя (або маску) діаметром 20 сантиметрів. На тому ж камені невідомі майстри висікли геометричні фігури і знаки-петрогліфи. Дослідники вважають, що тут було одне з святи­лищ жерців гето-фракійської епохи. Не виключе­но, що знаки на каменях свідчать про розвинуту в минулому Карпат культуру астрономічних спостережень.

 

Мегаліти і святилища:  

      Томашівці — печерне святилище.

Бубнище — скельний комплекс, язичницьке святилище.

Сокільський хребет — комплекс святилищ і мегалітів.

Терношори — скельний мегалітичний комплекс.

Камінь у Завоєлах — древній язичницький вівтар.

Писаний камінь — культовий мегаліт, місце паломництва і зцілень.

      Шпиці — язичницький вівтар на скелях, святилище дав­ніх жерців.