Неймовірна Івано-Франківщина

За даними дослідників іконографії, в Україні було близько 350 ікон, які вважалися чудотворними. На Галичині й досі зберігаються оригінали і списки чудотворних ікон. Всі вони — Богородичні образи, що пов'язано з давньою традицією заступництва Матері Божої. Місця збереження чудотворних ікон і в наші часи є центрами паломництва.

 

Святиня Гошівського монастиря

В селі Гошеві Долинського району знаходиться один із найславетніших центрів Карпатського монашества. Ще до того, як на Ясній горі поселилися християнські ченці, у цьому місці були чисельні язичницькі капища. Для укріплення Христової віри коронний лицар Кучулад з Тух-лянщини заснував тут монашеську обитель у 1570 році. Через чотири десятиліття розбійники розграбували і спалили монастир, а монахів повбивали.

Відбудову монастиря та наречення його в ім'я Успіння Пречистої Діви Марії пов'язують з ім'ям шляхтича Євстахія Шумлянського, хорунжого драгунів у війську короля Яна II Казимира. Він отримав Гошів як посаг своєї дружини Анни. Окрім іншого, монастир отримав від Євстахія три тисячі злотих. А сам меценат на схилі літ прийняв постриг і спасав грішну душу на Ясній Гошівській горі.

У 1734—35 роках в монастирі з'явилася чудотворна ікона. За однією легендою усе почалося з чуда мироточивості копії Белзького Чудотворного образу що знаходився у маєтку дідичів Гошовських. Чудотворність ікони підтвердив тодішній греко-католицький митрополит Атана-зій Шептицький.

За іншим переказом ікону привезла до Гошова родина хоробрівського шляхтича Анджея Шугая, яка переховувалася в маєтку Гошовських від інсургентів та війни. Образ став знаком вдячності від пана Анджея рятівникам його родини. В ті часи багато хто вбачав у Гошівській обителі «східнообрядний» аналог католицької Ченстохо-ви; тим більше, що назва «Ясна Гора» була присутня в обох святих локусах.

Чудотворна ікона зникла після 1945 року. Але, незважаючи на цю втрату, в кінці 80-х років монастир було відроджено.

 

Цариця Покуття

Недалеко від Івано-Франківська, на березі річки Ворони, стоїть село Погоня. У XIII столітті біля цього села воєвода короля Данила Галицького Роман, якого деякі дослідники ототожнюють з молодшим королівським сином розбив татарський загін. Виконуючи обітницю, що дана була перед битвою, Роман збудував тут церкву названу на честь Святого Миколая.

Певно, що з того часу стала ця земля непростою, бо цілющої сили набуло місцеве джерело. Навколо нього селилися в печерах монахи.

   Під 1634 роком маємо першу згадку про монастир з церквою св. Онуфрія під Погонею. А у кінці сімнадцятого століття біля святого джерела явився людям з Погоні чудотворний образ Богородиці. Побачили його на липі. За легендою, перші дві спроби перенести ікону до церкви не вдалися — образ повертався на дерево. Й лише втретє, коли ікону до храму внесли з молебнями й урочистостями, образ Діви дозволив розташувати себе між церковних мурів.

Чудесно отриманий образ відповідно творив чудеса. І для малих, і для сильних світу сього. Шляхтянка Софія Угорницька за вимолене в Богородиці одужання пожертвувала монастиреві три тисячі злотих. Отримала прошене в Діви і маєтна каштелянша Волинська Яна Велигорська з Потоцьких. На подяку каштелянша збудувала в монастирі Свято-Успінську Церкву. Ще три чудесні зцілення небуденних осіб того часу були задокументовані в середині вісімнадцятого століття. Невдовзі чудотворний образ було короновано на Царицю Покутського краю. З того часу вервиця зцілень від Погонської чудотворної ікони не припинялася аж до того часу, коли, після чергового переділу Європи, галицькі землі увійшли до складу атеїстичної імперії Сталіна.

Державні богоборці закрили монастир у 1946 році. Свято-Успінську церкву зруйнували. Копії чудотворної ікони (оригінал вважався втраченим ще до того) монахи Чину Святого Василія Великого в останні дні перед арештами передали на збереження надійним людям. Тільки через півстоліття копії образу повернулися до відновленого Погонського монастиря. А у 2001 році отцеві Никодимові Гуралюкові (ЧСВВ), що відновлює чернечу обитель, було видіння. Богородиця відізвалася на його молитви і відкрила Никодимові, що одна з тих ікон, котрі вважалисякопіями, насправді є тим давнім святим образом, що двічі нерукоторкано повертався з церкви під листяне шатро старої липи.

Так свята цілюща сила повернулася на береги річки Ворони. Починаючи з 1990 року, маємо більш як півсотні свідчень про зцілення тих, хто звертався до Цариці Покуття. А по воду з цілющого джерела приїжджають навіть зі Східної України. Кажуть, що хворим вода з Погонського джерела приносить полегшення і одужання, а здоровим дарує довгі роки повноцінного і радісного життя.

 

Нижнівська чудотворна

У долині біля Дністра розташоване село Нижнів. Поряд, в урочищі Острів, у тринадцятому столітті виник печерний монастир. У цьому монастирі віддавна зберігалася ікона Богородиці Неустанної Помочі, написана, ймовірно, у Візантії на межі ХІУ-ХУ ст. Ікона була шанованою та вважалася помічною. У вісімнадцятому столітті сталося диво знайдення цього образу. Юна дівчина на ім'я Кочутиха нарозвидні дня Богоявлення набирала води з джерела «Віконце». У воді вона побачила ікону Богородиці. Взята до церкви Архистратига Михаїла, ікона рятувала мешкан-ців Нижнева від пожеж та повеней, зберігала мир у родинах. Тепер оригінал Нижнівського образу знаходиться в Римі, у церкві св. Альфонса.

Містичність Нижнівського «місця Сили» було підтверджено 24 травня 1987 року, коли на вікні церкви Архистратига Михаїла селяни побачили силует Богородиці. Цей знак виникав впродовж чотирьох діб на вікнах будинків і, як вважають метафізики, пророкував наближення добрих змін (розвалу СРСР та припинення атеїстичної влади). Поява пророчого знаку схвилювала усю Галичину і стала найзнаменнішою містичною подією у краї в XX столітті.

 

Рятівний образ з Маріямполя

У 1676 році, під час війни з турками, коронний гетьман Ян Станислав Яблоновський врятувався від татарського роз'їзду-чамбулу, перепливши Дністер. Гетьман майже добрався до протилежного берега, але знесилений сильною течією кінь ніяк не міг пристати до стрімкого західного берега. Відчуваючи, що кінь і панцир тягнуть його на дно, Яблоновський звернувся з молитвою до Діви Марії. Раптом кінь відчув під копитами твердий ґрунт. Вдячний магнат заклав фортецю, названу на честь Богородиці Маріямполем (себто містом Маріям; гетьман використав для назви первісну єврейську форму імені Діви). За іншими даними, таким чином було перейменовано вже існуюче містечко Вовчків-Божевид, яке король подарував Янові Станиславу за його мілітарні заслуги.

В Маріямполі здавна зберігали образ Богородиці, який у 1737 році визнали чудотворним. За легендою, ікона належала гетьманові і рятувала християнських воїнів під Каменцем і Віднем (у 1683 році). За це отримала назви «Переможниця» і «Гетьманська Мадонна». Вже у 1691 році до Діви Переможниці почалися прощі. Відпусти відбувалися в Маріямполі двічі на рік — 2 липня і 8 вересня. Поляки так дорожили цією національною святинею, що у 1945 році католицькі ченці таємно і з великим ризиком вивезли чудотворний образ до Польщі. 10 вересня 1989 року Папа Іоан павло ІІ коронував Маріампільський образ Переможниці в польщі.   Мистецтвознавці стверджують, що славетну ікону написали в Італії 1 шістнадцятому столітті, а історики додають, що Переможницядо Яблуновського була оберегом полководців з роду Потоцьких. Але тривале перебування у Маріямполі святині й досі відчувається як благословення над цією землею. Часто ті з недужих, котрі моляться на руїнах фортеці, отримують зцілення.

А копія Богородиці Маріямпольської, яка зберігається в місцевій Хрестовоздвиженській церкві, здається ввібрала в себе чудотворні властивості оригіналу, про що свідчать чисельні випадки зцілень прохачів-паломників.

 

Липівська чудотворна

Над річкою Стримбою стоїть село Липівка. Колись воно називалося Ляцьке-Шляхецьке. Якось за незапам'ятних часів з Пониззя на Галич йшли троє благодатних іноків. Невідомо, що спонукало їх на далекі мандри. Може, татари зруйнували їхній монастир. А може, почули вони слово від Вищих Сил і йшли до галицької землі з певною визначеною метою. Зупинилися монахи на ночівлю недалеко від вод річки Стримби, біля джерела зі смачною водою. Велетенські дуби стали тої ночі для них склепінням благодивним і захистом від негоди.

...Прокинулися святі іноки від дивного сяйва. Встали з молитвою і побачили біля джерела видіння Пресвятої Богородиці. Зрозумівши знак, монахи заснували на тому місці обитель. А поряд з джерелом побудували каплицю з іконою, що мала зцілильні властивості, та бруковану стежку до каплиці. Монастир часто відвідували мандрівники, бо розташовано його було на перехресті двох торних шляхів — Волоського тракту та торгової дороги, що вела до Карпатських перевалів.

 

На Липівській чудотворній іконі зображено діброву з джерелом. Над кронами дубів — короновані лики Богородиці і Святого Дитятка. Корони ці були прикріплені до образу у 1887 році, а виготовлені були коштом чудесно зціленої шляхтянки Анельки Матковської.

 

Фрага

На Рогатинщині, на березі річки Свірж, стоїть стародавнє село Фрага. Воно відоме від середини шістнадцятого століття. Біля Фраги, на горі Скала знаходиться «місце Сили», на якому з 1573 року розташовували культові споруди — костел та монастир бернардинів. Поряд — джерело, цілющі властивості якого були відомі ще з дохристиянських часів. На Скалі коронний гетьман Станіслав Ян Яблоновський збудував костел і монастир. Там зберігалася чудотворна ікона (за стилем близька до Ченстоховської), яку, після зруйнування монастиря, перемістили до сільської церкви Перенесення мощей св. Миколая.

Те, що Фрага розташована в геофізично особливій зоні, відчувається навіть без спеціальних приладів. Ті, хто часто мандрує трасою між Львовом та Івано-Франківськом, стверджують, що в полях під Фрагою можна побачити рухливі сяючі постаті. Вода з Фразької криниці лікує широкий спектр хвороб. Прихильники містичної екзотики полюбляють медитувати біля г. Скала в ніч повного Місяця. Деякі дослідники впевнені, що задовго до приходу монахів на горі було язичницьке святилище, присвячене місячному жіночому божеству, якому вклонялися давні жителі Опілля.

 

Чудотворна ікона з Більшівців

Восени 1621 р. гетьман польського війська Мартин Казановський, переслідуючи загін татар, зупинився на березі Дністра біля Галича. Під час переправи через річку воїни помітили, як течія несе дерев'яну таблицю (за іншими даними — згорток]. Вийнявши її з води, люди побачили ікону Богоматері з Ісусом. Вбачаючи в цьому Боже Провидіння, військо помолилося перед образом за близьку перемогу. І справді, незабаром татар було виявлено і розбито.

Мартин Казановський помістив ікону у своїй замковій каплиці. На той час Казановські, що мешкали в Більшівцях, добилися королівського привілею про надання цьому поселенню статусу містечка (1590 р.)

За порадою провінціала Кармелітів Зиг-мунда Гдавського, Казановський запросив до Більшівців монахів цього ордену. Сталося це приблизно у 1622—1624 рр. Тоді ж у містечку було збудовано з дерева величний костел Успення Богородиці.

Чудодійна сила ікони не могла залишитися поза увагою церковної влади. 12 травня 1769р. Папа Римський Климент ХІІІ видав привілей на її коронування. Сама святиня є копією картини Кранаха (оригінал знаходиться в Ермітажі).

Зараз ікона знаходиться у Гданську.

 

Далешівська Богородиця

21 вересня 1781 р. село Далешів, що знаходиться за дванадцять кілометрів на північний захід від Городенки, отримало дозвіл па проведення великих релігійних прощ. Прочани йшли до п'ятибанної церкви Косми і Дем'яна, де знаходилась Чудотворна ікона Матері Божої.

За легендою, ікона з'явилась біля джерела, що витікало з урочища неподалік с. Дубок. Тепер на тому місці збудовано каплицю. Джерело ніколи не висихало, хоч знаходилось у полі.

Помічною водою промивали довго не гоєні рани, пили її, щоб вилікувати внутрішні немочі.

цій церкві до Пречистої, зауважили, що з очей Богородиці капають сльози. Тодішній парох с. Далешева о. Василь Балигірський звернувся до Львівського єпископа Білянського, повідомивши про чудо. Після перевірки було отримано дозвіл від Папи Римського на проведення у далешівській церкві офіційних відпустів. Ікону перенесли на верхнє місце основного престолу, де вона перебуває й донині.

Намальована вона на зразок Белзької Богородиці, прикрашена срібними шатами, срібними зірками та вінками.

На початку минулого століття біля цієї ікони було 130 вотдарів (коштовностей) вдячності за чудесні оздоровлення.

 

Крилоська чудотворна ікона

Як передають перекази, галицькі князі отримали цей образ із Царгорода, з яким підтримували тісні культурні та дипломатичні зв'язки. Коли Успенський собор був зруйнований у часи монголо-татарської навали, ікона дивом уціліла. Деякий час її переховували у себе отці Василіяни, спочатку в Галичі, а потім у Львові. З часом слід цієї ікони губиться. Проте у XVIII ст. Божа Матір знову повернулася на галицькі терени.

Вперше нову ікону Богородиці побачили селяни с. Сокіл у лісі, де колись стояв монастир. Після з'яви на дубі було вирішено забрати її до церкви, а на тому місці побудувати капличку.

Однак ікона зникла з церкви і знову появилася в лісі. Згодом було зроблено ще кілька спроб занести її до найближчих церков, та всі вони виявилися марними. Яким чином ікона зникала з церков і появлялась у лісі — ніхто не знає.

У своїх щирих молитвах люди почали благати Царицю Неба залишатися тут і з цієї гори роздавати ласки по всій Галичині. Богородиця, вислухавши молитви, залишилася і більше з церкви не зникала.

 

«Темна» капличка

Одне з найдавніших сіл Покуття — Ганьківці. Вперше про нього згадують під 1439 роком.

Поетеса Долінська написала легенду про місцеву капличку, яку названа «Темною». Одного дня сліпому хлопчикові, який був сиротою, наснився ангел, що провістив йому веління побудувати капличку. Побожні селяни допомогли малому її збудувати. Після цього хлопчик отримав зір. З вдячності за Господню ласку прозрілий почав проповідувати. Можливо тому капличку на Галицькому гостинці (на роздоріжжі трьох шляхів] називають «Темною».

Капличка, яка стоїть на роздоріжжі сьогодні, споруджена Василем Свищуком у новітні часи.

 

Чудо в Лучинцях

Між річкою Гнила Липа та високими пагорбами Рогатинщини розташовувалося село Лучинці. Як і більшість сіл Галичини, Лучинці мають свою легенду. Нібито село веде своє походження від поселення в урочищі Жир, мешканці якого чинили героїчний опір татарам під проводом козака, якого так і звали — Жир. Так це чи не так, але перші згадки про Лучинці датуються 1414, а за іншими даними — 1427 роком. Деякі історики пов'язують назву села з легендарним слов'янським племенем лучан.

У 1860 році в селі сталося чудо, завдяки якому цей населений пункт попав на мапу карпатської метафізики. В хаті незаможних селян Миколи та Ганни Кугнатів відбулося нерукотворне оновлення ікони Пресвятої Богородиці. Старий образ скинув з себе кіптяву і патину та засяяв барвами благодатної свіжості. Місцевий парох о. Антін Величковський прозорливо побачив у нерукотворному оновленні провіденційний Божий знак і урочисто, хресним ходом, переніс оновлений образ до церкви св. Миколая на Ганзиній горі. Невдовзі почалися зцілення тих, хто молився перед іконою і просив у Матері Божої помочі.

У 1903 році на місці старої церкви було збудовано новий храм у неовізантійському стилі (архітектор Василь Нагірний). В часи Першої світової 5 снарядів влучили у церкву, але чудодійний образ не постраждав. З 1997 року було відновлено прощу до чудотворного образу Богородиці.

 

 

 

Ікони:

Фрага — ЧУДОТВОРНИЙ ОБРАЗ МАТЕРІ БОЖОЇ.

Лучинці — ЧУДОТВОРНА ІКОНА МАТЕРІ БОЖОЇ.

Більшівці — ЧУДОТВОРНА ІКОНА БІЛЬШІВЦІВСЬКОЇ БОГОМАТЕРІ.

Крилос — КРИЛОСЬКА(ГАЛИЦЬКА} ЧУДОТВОРНА ІКОНА БОГОРОДИЦІ.

Маріямполь — ЧУДОТВОРНА ІКОНА МАТЕРІ БОЖОЇ МАРІЯМПІЛЬСЬКОЇ.

Лисець — ЧУДОТВОРНИЙ ОБРАЗ ЛИСЕЦЬКОЇ БОГОРОДИЦІ.

Липівка — ЛИПІВСЬКА ЧУДОТВОРНА ІКОНА МАТЕРІ БОЖОЇ.

Погоня — ПОГОНСЬКА ЧУДОТВОРНА ІКОНА ПРЕСВЯТОЇ БОГОМАТЕРІ (ЦАРИЦІ ПОКУТТЯ].

Чорнолізці — МИРОТОЧИВІ ІКОНИ БОГОРОДИЦІ ТА ПРЕСВЯТОГО МИКОЛАЯ.

Нижнів — ЧУДОТВОРНА ІКОНА МАТЕРІ БОЖОЇ НЕУСТАННОЇ ПОМОЧІ.

Угорники — МИРОТОЧИВІ ІКОНИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ ТА СВЯТОГО МИКОЛАЯ.

Далешево — ЧУДОТВОРНА ІКОНА БОГОРОДИЦІ ДАЛЕ-ШІВСЬКОЇ.

Гошів — ЧУДОТВОРНА ІКОНА МАТЕРІ БОЖОЇ ГОШІВ-СЬКОЇ.

Манява — ІКОНА БОГОРОДИЦІ.

Надвірна — САМООНОВЛЕНА ІКОНА ІСУСА ХРИСТА.

Ганьківці — КАПЛИЦЯ З ІКОНАМИ.