Неймовірна Івано-Франківщина

Назвою «місце Сили» можна об'єднати дуже різні за топографією і природою об'єкти, через які в наш світ приходить таємнича могутня Сила Землі.

Карпатський край багатий на такі феноменальні місця — їх налічується декілька десятків і не всі з них відомі. Сучасна наука дає кожному з цих феноменів певне матеріалістичне пояснення. Або ж не дає жодно­го. Але навколо «місць Сили» віддавна жили люди. Вони по-своєму «прокоментували» властивості цих об'єктів. І ми зробили би помилку, якби зігнорували цю тисячо­літню мудрість, яка часто-густо є глибшою за пізнання фізиків, хіміків і геологів.

 

Чорна Гора (Піп Іван)

Вздовж Чорногірського хребта, як вважають по­слідовники відомого геофізика Ніколая Гумільова, проходить виразна геоелектромагнітна лінія що перетворює цей природний об'єкт в унікаль­ний концентратор геомантичної Сили. Це найви­щий хребет українських Карпат, який увінчують шість «двотисячників»: Говерла, Бребенескул, Чорна Гора (Піп Іван), Петрос, Гутин-Томнатик, Ребра. Кожна з цих вершин має свою легенду. Автохтони-гуцули з давніх часів виділяють серед карпатських велетнів-гір саме Чорну Гору, з якою пов'язано безліч переказів епічних мотивів. В них живе пам'ять про існування на Чорній Горі прадавнього язичницького культового центру.

Ще за часів гето-фракійського царства Чорна Гора була місцем паломництва сповідників індоєвро­пейського культу бога Тангри, відо­мого також як бога-творця з двома обличчями. В карпатських легендах ця двоїстість Тангри відобразилася в історії про космічну битву Білобога і Чорнобога — персоніфікацій вселен­ських Сил Добра і Зла.

Ще дотепер в селі Дземброня і у навколиш­ніх селах існує звичай посвяти семирічних хлопців на Чорній Горі. Цей ритуал має захис­ну символіку. В давні часи вважалося, що саме на Чорній Горі верховне божество бере під свій захист молодих жерців. Гуцульська назва гори — Попіван - пов'язана, як подейкують старі люди з тим, що під час священного самозаглиблення жерців вони чули голоси предків і богів, які «по- півали» (наспівували) через вітер.

В 1938 році на горі було збудовано одну з кращих В Європі метеоастрономічну обсерваторію, за до­помогою якої поляки контролювали повітряний простір на кордонах з Румунією і Чехословаччиною. Ця циклопічна споруда була збудована якраз на місці давньоязичницького скельного жертов­ника. Кажуть, що скеля над жертовником мала пі-рамідальну форму і використовувалася волхвами для астрономічних і календарних спостережень. Руїни обсерваторії часто і зараз відвідують мольрарі і самодіяльні метафізики, котрі стверджують,  що  й в наші часи це «місце Сили» дає обраним потужний енергетичний заряд.

В день літнього сонцестояння (на Івана Купала) місцеві горяни традиційно відвідують священну гору своїх предків. Вважається, що трави, зібрані на схилах гори у цей день, мають надприродні, лікувальні та містичні властивості.

Деякі ентузіасти карпатської магії переконані, - що існує закритий для непосвячених клановий нен жерців-гуцулів (так званих «непростих»). 5 них, буцімто, є інформація, що ритуали посвячення у повноважні адепти також пов'язані саме з ч гтеріями Чорної Гори. У передсвітанковий час визначені дні «непрості» піднімаються на гору гри сході Батька-Сонця (білого обличчя Тангри- Громовика) співають гімни та виконують містич­ні обряди посвяти в адепти-«непрості».

 

Око Несамовитого

На схилі гори Туркул, однієї з вершин Чорногірського хребта, на висоті майже 1750 метрів, дощі, талий сніг та підземні води утворили невелике озеро. Гуцули з навколишніх гірських сіл назива­ють його Несамовитим. Кажуть, що у чашеподібному льодовиковому цирку, на дні якого застигло синє дзеркало Несамовитого, народжуються гради, грози і сильні вітри, котрі налітають на сусідні поля і пасовиська, бьють дахи в Дземброні і Кривопіллі, збивають з ніг мандрівників, прино­сять на розігріту літньою спекою землю цупкий холод потойбіччя.

З давних-давен Несамовите вважалося «місцем Сили». Саме туди, за повір'ями горян, після смерті мандрували душі грішників. Там, кажуть, є брама до царства небесного Громового царя, якого до­слідники євразійських релігій ототожнюють з грізним і милостивим Небесним Отцем Тангрою давніх індоєвропейців. Ще у XIX столітті склалися легенди про примарний палац, який виникає на березі Несамовитого. В ніч повного Місяця не­вдалий мандрівник може попасти до того палацу і побачити там Володаря Темряви, його слуг і підвладних йому грішників, що збирають з поверхні озера  лід — заготовляють кригу для нищівних літніх градів. Ще з 70-х років Несамовите стало місцем паломництва чництва для містикв, які  намагалися знайти там джерела сили. Алтайський  Шаман  Молго Геше Кондратьєв(1911 —1998) визначив, що енергії гірських духів   «шан па ку» біля Алтайських гірських капищ, присвячених Білому втіленню богині Тари, майже тотожні з тими енергіями, які він і його учні відчули і використали  проводячи нічні ритуали біля берегів Несамовитого. Не виключено, що у випадку з Несамовитим  маємо справу з природним тантричним  святилищем, найзахіднішим з ланцюга подібних центрів   Сили. Ланцюга, що простягнувся від Тибету до Карпат через індоєвропейські правівтарі Південного  Уралу, Саркелу і Хортиці.

 Попри невеликі розміри озера (довжина 88 метрів,  ширина 45, глибина — півтора метри), воно має  свої природні таємниці. Кажуть, що в центрі Несамовитого є глибинний вирій — Око, яке сполучено з доісторичним підземним морем, котре  нібито, все ще існує у базальтовому серці Карпатських  гір. Гуцули мають оповідки про перстні  котрі були ненавмисно втоплені у колодязях  за десятки кілометрів від озера , а потім знайшлися на його кам'яних  берегах. Містики вважають Око Несамовитого  не тільки природним об'єктом, а ще ц астральною аномалією, яка допомагає  майстрам медитації  медитації подорожувати крізь виміри. Так це чи не так, кожний може переконатися  греконатися сам, відвідавши таємничу святиню Карпат.

 

Природнє диво. Таємниці Дністровського каньйону.

Дністровський каньйон простягнувся на десятки кілометрів – від гирла Золотої Липи до гирла Збруча. Звивиста стрічка Дністра розмежовує тут землі двох українських етногеографічних маси­вів — Покуття і Поділля. З найдавніших часів тут селилися люди. «Місць Сили» у Дністровському каньйоні так багато, що метафізики говорять про ціле «Придністровське Плато Сили», на якому можна знайти і мегалітичні комплекси часів енео­літу, і печери середньовічних містиків, і таємничі солярні святилища у Гротах.

Навіть невтаємничена людина відчуває особливу енергетику Плато Сили. В сонячні дні на Вер­шині літа (від Купала до дня Св. Петра і Павла) у каньйоні виникають «стовпи Сили» — своєрідні трансцендентні енергетичні канали, через які жерці минулого і дослідники наших часів отриму­вали та отримують інформативні «гіперфрейми» з глибин всесвіту. Сонячні містерії каньйону і при­леглого Плато Сили відображені у Знаці Свастики в печерному храмі біля села Стінка, у святилищі Турецька Криниця, у неолітичних пірамідах Чер- вонограду, в мегалітах урочища «Гринчук».

Більшість з цих об'єктів ще чекає на своїх дослідників.

 

Печери

У твердих вапняках, з яких складено береги Дністра, багато природних і штучних печер. Ще у часи палеоліту ці печери рятували від негоди і хижих звірів перших праєвропейців. Деяки з них в пізніші часи були перетворені на солярні святилища. Після прийняття християнства у печерах селилися ченці-пустельники. У всі епохи ці «місця Сили» притягували до себе людей з розвиненою містичною інтуїцією.

Декілька таких печер знаходяться в околицях села Одаїв. Це — «Грот Монаха» та Думчина печера. Перша з них розташована на північний захід БІД Одаїва (близько 2 км), друга — за півкілометра від хутора Думка. Грот Монаха було вирубано у сімнадцятому столітті невідомими пустельниками. Думчина печера — свідок набагато давніших часів. У цій великій природній печері знайдені лредмети, які характерні для побуту часів палеоліту. Можливо, саме в Думчиній печері жила народжувала дітей одна із Сімох Праматерів європейців, що про них говорять палеогенетики : наукової школи Брайана Сайкса. Можливо, нею була жінка, яку палеогенетики умовно називають «Праматінкою Оленою», і нащадками якої є лриблизно 40% сучасних мешканців Європи (так звана «мітохондріальна послідовність Н»). В урочищі Городище археологи досліджують печеру  дальнюю. Артефакти якої датуються періодом ранього (скіфською добою). Поряд знаходяться печери Стрімка і Вертикальна, які також входять до Одаївського комплексу. Найцікавішою з тутешніх печер вважається Затишна – вертикальна шахта глибиною 5 метрів, від якої йде вузький восьмиметровий лаз , що впирається в урвище За урвищем — зал, у якому знайдено поховання III тисячоліття до нашої ери залишки ритуального знаряддя. Сучасні містики вважають цей зал одним з наймогутніших місць сили на території України.  За деякими даними, жертвоприношення та шаманські ритуали у цьому залі відбувалися тисячоліттями. Недалеко від печери археологи знайшли поселення, яке з перервами існувало 31 тисячу років — від часів палеоліту до Фракійсько-кельтської доби.

Ще одна Печера Монаха знаходиться біля села Летяче (Тернопільщина). Печера використовувалася у язичницькі часи як солярне святилище.

 

Мегалітична метрополія

Найграндіозніший мегалітичний комплекс Придністровського Плато Сили знаходиться в урочищах «Вінниця» та «Гринчук» біля села Комарів на Буковині. В скелі Хрестище знайдено язичницький жертовник (грот Турецька Хата). Поряд — коло з мегалітів типу кромлехів. Збереглася алея з кам'яних плит. Можливо, ця алея доходила до Дністра і нею верховні жерці сходили до кораблів.

На горі Веприк археологи знайшли залишки вирубаного в скелі антропоморфного ідола заввишки приблизно 6 метрів. Землетруси зруйнували цю грандіозну скульптуру, але її фрагменти й досі лежать на схилах Веприка. Не виключено, що разом з Тернишорськими святилищами і святилищем у Бубнищі мегалітичний комплекс біля Комарова складав легендарну Карпатську Жрецьку

Ієрархію, містична влада якої тримала в покорі племена варварської Європи у першому тисячолітті до нашої ери та в ранньокняжу добу.

 

Чортова гора

Неподалік Рогатина височіє над навколишніми полями і селами гора, названа місцевими людьми Чортовою. Таємничим є походження назви Чортової гори. Народна легенда розповідає, що чорти зненавиділи чудове місто Рогатин, багате своїми прекрасними храмами. Тож захотіли знищити його, засипавши землею. Величезна кількість нечисті вирвала із земної поверхні гору біля :ела Лопушня, залишивши там велику яму, і понесла на Рогатин.

 Та вдосвіта чортівня, злякавшись світла, кинула гору додолу з того часу Чортова гора має недобру славу. На думку деяких науковців, на цій горі у давні часи було язичницьке святилище. Тут волхви-жерці проводили містичні обряди, а місцеві жителі поклонялись духам і божествам дохристиянських часів.

Тепер  Чортова гора є ботанічним заповідником, іт зростають рідкісні види флори: горицвіт,морена рожева, змієголовник і рослина, яку в народі  називають «Божим тілом». Гора має досить  потужне біоенергетичне поле і ховає в собі ще  багато нерозгаданих таємниць. У 2003 році відомий красноярський містик Торгулов здійснив  біомантичне дослідження Чортової гори, зустрівши  там, за його словами, джерела астральної  активності, пов'язаної з медитативною та ритуальною діяльністю могутніх жерців давнини. Ця активність й досі сприяє сучасним ентузіастам мандрівок через «браму світів» до інших вимірів реальності.

 

Циганський горб

В селі Коршів, що на Коломийщині, знаходиться знане з давніх часів «місце Сили». Відоме воно під назвою Циганського горба. Існує переказ, що на цьому місці у прадавні часи здійснювались язичницькі ритуали. Деякі краєзнавці пов'язують Циганський горб з історією роду шляхтичів Вой- наровських, серед яких подейкують, були містики і масони.

На початку XXI століття це «місце Сили» знайшло свого хранителя і популяризатора — письмен­ника Ярослава Ясінського, уродженця села Кор­шів. За його ініціативою на Циганському горбі, починаючи з 2002 року, проводяться поетично- мистецькі містерії з участю місцевих і приїжд­жих поетів, художників, співаків і метафізиків.

Фіртка на той світ

Біля села Бережниця Верховинського району на хребті Синиці є місце, яке з давніх-давен вважа­ється межею світів, проходом, через який людина може, за певних обставин, потрапити до іншого світу. З цим місцем пов'язано безліч легенд і пере­казів. На сусідній горі Довбушанці, за тими леген­дами, знаходилося зимовище опришків Довбуша, там, «під буком» у «Довбушевих коморах» й досі, кажуть, неторканими лежать неймовірні скарби, залишені з награбованого впродовж десятиліть хлопцями Олекси, Пелеха та Марусяка. За легенда­ми, Довбуш наказав у печері-«коморі» спорудити золотий стовп, що сяяв «на всі Карпати».

Так воно чи не так, невідомо й досі, але саму «фіртку на той світ» — прохід в кам'яній стіні на Синицях — у 80-х роках досліджували новоси­бірські ентузіасти-аномальники з групи бартана Мірзояна. Вони виходили з того, що ця «фіртка» при певних обставинах (у певний період року або в певний день) може правити за портал між різновимірними просторовими компендіумами. Місцеві кажуть, що час від часу Синиці огортає дивний туман, в якому відбуваються непояснені речі. Люди, що пройшли через той туман, рап-

том опинялися за кілька кілометрів від «фіртки», «блудили», як кажуть гуцули. Дехто навіть стверджує, що до «фіртки» проти ночі приходять незнані нетутешні люди і не повертаються назад. Прилади дослідників-фізиків з групи Мірзояна зафіксували аномальні сплески електромагнітної активності в районі Довбушанки, не пов'язані з атмосферними явищами.

Є дані, що у 1942 році лідери Третього рейху організували експедицію до порталу на Синицях. Експедицію вів тренер з технік виживання школи абверу з Микуличина (біля Яремчі). Окрім альпіністів-есесівців зі спецпідрозділу, що перебував під особистим патронатом рейхсфюрера Гімлера, до «фіртки» відправились тибетські жреці релігії бон, що з 1939 року знаходилися у Німеччині і консультували Гітлера і Гімлера з окультних питань. Вони дві доби перебували біля порталу Деякі дослідники містичних практик нацистів вважають, що для відкриття порталу могли бути принесені ритуальні людські жертви. Тим більше, що «матеріалу» — військовополонених та мешканців гетто — для ритуалів у гітлерівців було більш ніж достатньо.

Історики стверджують, що наявність в Карпатах «міжвимірного порталу» була відома з давніх часів. Фракійська традиція зберегла оповідь про героя-мандрівника Зарпата, що потрапив до світу мертвих через «браму світів» у північних горах. А саме Карпати були північним кордоном давньої Фракії періоду її розквіту. У легенді про Зарпата цього фракійського героя до «брами світів» провела жриця з гірського роду Ергіутів (Беркутів?), яка потім стала його дружиною і матір'ю легендарного засновника одного з фракійських царських домів Кетта. У греко-фракійському світі другим таким «порталом» вважалося жерло вулкана Етни, на Сицилії, а третім — печера-лровал в теперішній Каталонії. Варто звернути увагу на те, що і в легенді про каталонський -портал» фігурує сяючий золотом стовп. Можливо, через цей образ люди давнини передали нам інформацію про важливу частину, або про певний спосіб дії «порталу».

 

 

 

 

Місця Сили:

Чортова гора — МІСЦЕ КУЛЬТОВИХ ЗІБРАНЬ ЖРЕЦЬКИХ КОЛЕГІЙ.

«Скала» (гора Високий Замок) — «МІСЦЕ СИЛИ».

Жалиборський Монаховець — СВЯЩЕННА ГОРА ОПІЛЬСЬКОГО КРАЮ.

Томашівські печери — ЯЗИЧНИЦЬКЕ СВЯТИЛИЩЕ.

Темирівці — МІСЦЕ ДРЕВНЬОГО СВЯТИЛИЩА.

Межигірці (Божий Тік) — СКЕЛЬНЕ СВЯТИЛИЩЕ І МОНАСТИР ХРИСТИЯНСЬКОЇ ДОБИ.

Одаїв — ПЕЧЕРНИЙ КОМПЛЕКС.

Стінка — ПРАДАВНІЙ ҐРОТ КУЛЬТОВОГО ПРИЗНАЧЕННЯ.

Монастирок — ПЕЧЕРНЕ СВЯТИЛИЩЕ І МОНАСТИР ХРИСТИЯНСЬКОЇ ДОБИ.

Гора Монастир (Старий Мізунь) — ДРЕВНІЙ МОНАСТИР НА «МІСЦІ СИЛИ».

Гора Ігровець — МІСЦЕ ІГРИЩ БІСІВСЬКИХ СИЛ. Сивуля — «МІСЦЕ СИЛИ» В ГОРГАНАХ.